ЧИМ ДАЛІ ВГОРУ

чим далі угору відчуєш все більше
гнітюче повітря і лють прохолоди

і тишу велику в космічнім безмежжі
в поблідле обличчя морозяний подих

та дехто мріє розгорнувши крила
та звівши очі про подібні злети

вдивляється у зоряну півкулю
у місячні свічада і планети

що недосяжні та привабні вічно
та інколи збагне єство людини

сумну самотність раптом озирнеться
і щиро заздрить глухоті тварини

що сліпо бродить по земній поверхні
посеред ночі стогнучи гукає

душа душі спорідненій озветься
мов зірка зірці в холоді засяє

tradukis Petro Timochko